четверг, 26 мая 2011 г.

Під відкритим небом в Альтанці стояли два мільйони


Блоги, Роман Петренко
26 мая 2011 в 11:53

Вітаю всіх з гідним проведенням фінального матчу Кубку України з футболу, розповім цікаву історію.

Незадовго до початку гри зустрічаю в центрі міста свого давнього київського знайомого, нині – не дуже публічного працівника Федрації футболу України. Він не ідентифікує мене, як місцевого мешканця чи вихідця із Сум, тож користуюсь нагодою і запитую: як йому проведення такого маштабного заходу у тутешній провінції?


Його довгий монолог із прикладами можна передати кількома тезами. По-перше, у нього склалося враження, що Сумщина явно хоче, аби її розцінювали не як провінцію, а як один із, хай і невеликих, але перспективних регіональних центрів.


По-друге, молодці, що зберегли і не дали розвалитися стадіону. За рівнем спортивної арени ми схожі «на якісь там Белфаст, чи Прагу».


По-третє, купа копліментів обласній владі за організацію матчу.
 

  • А, знаєш, що цікаво? – каже. – Це не унікальний, але дуже рідкісний випадок, коли сам Кубок вони виставили для вільного доступу у центрі міста. Руку навідсіч, що в багатьох регіонах його б заховали десь до самого матчу, або оточили б з усіх боків ОМОНом.  

Ну, ясна річ, - погоджуюся, - це ж не купа металу, це найважливіший символ українського футболу.
 

  • Так, - сміючись каже мій співрозмовник, - а ти знаєш, що цей символ має ще й дуже не символічну вартість у гривнях?

Виявляється, що з урахуванням усіх дорогоцінних металів, ювелірної роботи тощо, сам по собі Кубок вартує ... ДВА МІЛЬЙОНИ ГРИВЕНЬ.


Це, каже мені наш столичний гість, до запитання про провінційність: «Принаймні, навколо історії з Кубком, тутушній голова Федерацій футболу (він же губернатор :) ) показав себе абсолютно не провінційним, бо виставив Кубок для усіх бажаючих, як часто практикують європейці. І самі сумчани, зі свого боку, показали себе цілком сучасними, аж ніяк не провінційними людьми, бо за увесь час біля Кубку не було жодного інциденту, п`яних витребеньок, скандалів. А це в наш час багато про що говорить».

Таку оцінку почути було приємо. Як-не-як, два мільйони вільно по руках ходили...

Комментариев нет:

Отправить комментарий